У липні 2015 року Міністр охорони Здоров’я Олександр Квіташвілі дав інтерв’ю інтернет-виданню “LB.ua” (“Лівий Берег”). За результатами опрацювання даного інтерв’ю можна виокремити основні, на погляд Міністра, проблеми у відомстві, з якими він не зміг впоратися та запропонувати наступні варіанти їх вирішення...
Проблема 1:
“…по некоторым госпрограммам закупается препаратов на 115-120%. Это неплохо, это хорошо, когда есть запас. Но по другим программам закупается 8-9% от потребности. Были программы, по которым закупались брендовые препараты, которые в 3-4 раза дороже существующих дженериков…”
Скоріш за все, тут мова йде про те, що на певні кошти можна придбати меншу кількість оригінальних (брендових) препаратів й більшу кількість так званих дженериків (“копій” оригінальних препаратів, виготовлених не виробником оригінального препарату, а нікому невідомою організацією на невідомо яких виробничих потужностях без дотримання встановлених санітарних норм виробництва). Застосування дженериків є досить виправданим, коли мова йде про лікування ангини, нежитю, коливань артеріального тиску, головного болю, розладів шлунку і т.д. – такий препарат дійсно коштує менше й людина сама обирає в аптеці– придбати оргинальний чи дженерик. Від розладу шлунку чи кашлю ще ніхто не помер, навіть якщо дженерик не допоможе – завжди є можливість з другої спроби придбати оригінальний препарат.
Але якщо мова йде про фінансування державних програм “Онкологія” (в тому числі й дитяча), “ВІЛ/СНІД”, “Туберкульоз”, “Гемофілія”, або програма щодо вакцинації дітей – про які на х@р дженерики марить Квіташвілі? Про індійську “бодягу” виготовлену в брудних ємностях брудними руками індійських селян без відповідної освіти? Перед допуском препарату на тендер, хтось особисто пересвідчився, де саме його виробляють? І де гарантія, що після виграшу тендеру, саме на тому самому виробничому майданчику, що був заявлений у документах, а не на подвір’ї місцевого інідійського фермера будуть виготовлені ліки, що будуть поставлятися в Україну за бюджетні кошти?
Треба ж розуміти, що, насамперед, ці ліки призначені для РЯТУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ, а не просто для лікування хвороби. Якщо такі ліки не допомагають – людина (дитина) помирає (не дай Боже).
Спробуйте уявити собі відповідь “жирного” високопосадовця, якого запитує лікар у Феофанії: - “…Вам колоти оригінальний препарат чи дженерик? Діюча речовина у них однакова, але від дженерика Вас буде нудити 3 доби, з’явиться висипка по усьому тілу, погіршеться зір та можуть німіти кінцівки…” Уявили? Отож бо й воно… Лікар взагалі таке слово як “дженерики” назавжди забуде… А батьків онкохворих дітей навіть не питають, бо вибору немає – є тільки “бодяга”…
Отже, сенс економії коштів в даному випадку автоматично стає другорядним, у порівнянні з сенсом рятування людських життів.
Варіант вирішення:
Не допускати “бодягу” до участі в тендерах, це можна зробити на законних підставах – як правило виробники “бодяги” не в стані довести відповідність препарату та умов його виробництва встановленим нормам, тільки через хабарі та “закриті очі” контролюючих організацій, отже достатньо перестати “закривати очі”. Залучити спеціалістів з громадськості до роботи з підготовки обгрунтування необхідної кількості препаратів, їх форм та дозування, приймати до уваги висновки цих спеціалістів, а не лише представників фармбізнесу/фарммафії. Влаштовувати відкриті дебати між спеціалістами від громадськості та представниками фармбізнесу/фарммафії у прямому ефірі. Вимагати фінансування, достатнього для придбання необхідної кількості якісних оригінальних преператів, перевірених часом й світовою практикою застосування. Треба обгрунтовувати цифри, розрахунки й апелювати до громадськості, у разі, якщо уряд не погоджується.
Проблема 2:
“…из 15 вакцин, которые закупает Украина, только 4 может закупить для нас ЮНИСЕФ. Остальные вакцины, с которыми они работают, не зарегистрированы в Украине. Чтобы зарегистрировать препарат, производитель должен сам внести документы на регистрацию. Я хотел сделать возможным, чтобы государство само регистрировало жизненно важные препараты. Но содействия от комитета по здравоохранению в этом вопросе не дождался…”
Яке потрібно сприяння комітету охорони здоров’я? А без сприяння слабо?
Варіант вирішення:
Визначитися з переліком вакцин, які необхідно зареєструвати, із залученням спеціалістів від громадськості та дебатами з представниками фармбізнесу/фарммафії у прямому ефірі.
Міністр знаходить підставу та притягує до дисциплінарної відповідальності (у вигляді догани) керівника Департаменту, що забезпечує юридичну сферу діяльності міністерства (це не складно, маючи бажання та повноваження).
Далі Міністр дає письмове доручення цьому ж самому керівнику Департамента – “організувати роботу щодо реєстрації наступних вакцин: …”, встановлює етапи та терміни їх виконання та попереджає про ймовірність звільнення у разі другого поспіль притягнення до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з невідповідністю займаній посаді (у випадку неналежного виконання доручення Міністра).
Керівник Департаменту організовує роботу своїх підлеглих юристів – налагодити комунікацію з визначеними виробниками, отримати усі необхідні для реєстрації вакцин довіреності та документи. Після цього МОЗ силами власного юридичного структурного підрозділу забезпечує реєстрацію необхідних вакцин в найкоротший термін, а керівник Департаменту сумлінно та якісно здійснює контроль за цим процесом, так як має особисту зацікавленість – зберегти своє робоче місце. Вакцини реєструються й використовуються. Все.
Проблема 3:
“…Проблема в том, что если в США лобби на уровне законов, то в Украине - на уровне заместителя главы департамента бла-бла-бла. Чиновники, которые имеют право решать, что можно, а что нельзя - это всегда источник коррупции…”
Варіант вирішення:
Вже про це казав - залучити спеціалістів з громадськості, приймати до уваги висновки цих спеціалістів, а не лише представників фармбізнесу/фарммафії. Влаштовувати відкриті дебати між спеціалістами від громадськості та представниками фармбізнесу/фарммафії у прямому ефірі. Посадовці рівня заступників Депаратментів – то є підлеглі Міністра. Як вони можуть щось вирішувати таким чином, щоб Міністр не був з цим згоден? Розпорядженням Міністра встановити перелік питань, які в обов’язковому порядку повинні погоджуватися особисто Міністром, довести розпорядження до посадовців під підпис – і вперед, до виконання. Тепер повз Міністра не проскочить жодне лоббі, якщо проскочило – дисциплінарка раз, дисциплінарка два – й на х@р з Міністерства у зв’язку з невідповідністю займаній посаді. Взагалі не бачу проблеми.
Проблема 4:
“…до торгов и после торгов еще больше черных дыр. Например, решается, какие именно наименования препаратов нужно закупать. И совершенно непонятно, кто несет ответственность за решение, принятое группой из 28 человек…”
Варіант вирішення:
Ну так призначити наказом Міністра особу, яка повинна нести відповідальність. Встановити їй обов’язок – перевіряти рішення прийняті групою на відповідність чинному законодавству щодо боротьби з корупцією. Наділити її повноваженнями щодо проведення перевірок ПРОЕКТІВ рішень групи, до затвердження самого рішення. Залучити спеціалістів з громадськості, приймати до уваги висновки цих спеціалістів на обговоренні проектів рішень групи. Запровадити практику заслуховувань Міністром відповідальних осіб в кожній такій групі перед прийняттям рішень. Відповідальна особа переконала – Міністр погодився, рішення затвердили. І Міністр буде в курсі справ у кожній групі, буде існувати відповідальна особа, яка ризикує особистою свободою у випадку лобіювання через групу інтересів фармбізнесу/фарммафії всупереч інтересів здоров’я нації та протидії корупції.
Проблема 5:
“…Я знаю, распространены случаи, когда пациентов заставляют покупать препараты, уже закупленные за госсчет…”
Так, є така проблема. Це практикується в стаціонарних лікувальних закладах на кожному кроці. Можливо необхідний препарат дійсно відсутній в лікарні через незадовільний стан забезпечення закладу, а можливо – це є проявом корупції…
Варіант вирішення:
Міністр своїм особистим підписом затверджує розроблений стандарт надання медичної допомоги – у разі відсутності необхідного препарату лікар У ПИСЬМОВОМУ ВИГЛЯДІ на стандартному бланку з усіма передбаченими реквізитами повідомляє про це пацієнту (його близьким особам). Це повідомлення залишається на руках у пацієнта (близьких осіб), які, після придбання препарату за власний кошт, мають право в будь-який час (протягом року, наприклад) ініціювати аудит лікувального закладу, за результатами проведення якого можна встановити – чи був лікувальний заклад на момент перебування пацієнта забезпечений певними препаратами. Також Міністр переглядає нормативну базу щодо проведення аудитів лікувальних закладів та вносить зміни – забезпечує прозорі умови їх проведення, дозволяє приймати участь в аудитах спеціалістам з громадськості, робить доступними для громадськості результати їх проведення. Після цього ймовірність того, що придбаний за кошти пацієнта препарат дійсно був відсутній в лікувальному закладі є більшою, ніж ймовірність вчинення лікарем корупційних дій, так як письмове повідомлення за його підписом є доказом у суді, а хто захоче після проведення аудиту переїхати у СІЗО?
Пропоновані вирішення проблем є лише варіантами та моїм особистим баченням, отже є суб’єктивними. Конструктивна критика вітається.
"Людина Розумна" для видання "ЕПОНІМ"
0 коммент.:
Отправить комментарий