Веселкові погляди православного духовенства на об'єднання церков

Описуючи події навколо багатостраждального українського православ'я, нажаль, неможливо не торкнутися теми єдності церкви та в черговий раз констатувати марність об'єднавчих ініціатив, які вже звично розбиваються вщент "благіми" намірами...
Внутрішні конфлікти навколо "просування" по службі, розподілі єпархій на фоні загального для всіх учасників прагнення перекласти свою відповідальність на чужі плечі із особистою неприязню не дають вже навіть надії на успіх переговорних процесів. Втім, ідучи на всілякі, навіть у певній мірі нелогічні поступки, прибічники ідей єдності та помісності українського православ'я під благословінням Вселенського патріарха Варфоломія, згуртовані навколо патріарха Філарета (Денисенка), чи не щоразу опиняються ні з чим.
Навіть зверхній аналіз того, із ким, власне, доводиться мати справу представникам УПЦ КП в середовищі Української автокефальної православної церкви збуджує відчуття справжнього шоку й безвиході. От, наприклад, митрополит УАПЦ Вінницький і Брашіавський Роман (Балащук) іще у 1992-1995 рр. перебував в УПЦ КП, де мав численні конфлікти з іншими владиками, відзначився тим, що навіть був помічений у бійках з іншими ієрархами. А у 2011 році на Архієрейському Соборі УАПЦ, за наполегливого прохання вірян "митрополит" Роман був звільнений від тимчасового управління Хмельницькою єпархією, головною причиною чого, виявилася неприхована гомосексуальна поведінка (див. нижче скан колективного звернення до Синоду і Предстоятелю УАПЦ).


При цьому, поведінка молодого архієпископа Житомирського і Поліського Володимира (Шлапака) взагалі не "налазить на голову".
Тільки вдумайтеся, він у період 1996-2008 рр. перебував у клірі УПЦ КП, а після конфлікту з єпархіальним архієреєм УПЦ КП у Житомирі Ізяславом (Каргою) в 2008 р. перейшов до УАПЦ, звідки на початку 2015 р. знову повернувся до УПЦ КП. Проте, вже буквально через кілька місяців 27 липня 2015 року він був виключений з числа кліру УПЦ КП, після чого знову попросився та був прийнятий до кліру УАПЦ.
Ви будете сміятися, але на сьогодні архієпископ Володимир знову веде переговори з УПЦ КП щодо прийняття до складу цієї Церкви. Чи не викликає подив така поведінка церковного ієрарха, який, крім того, сумно відомий кількома гучними скандалами.
Почнемо з освіти. Володимира Шлапака звинувачували у тому, що його диплом - підробний.
"При найближчому розгляді на ньому виявлені наступні знаки, що свідчать про підроблений характер даного документа: Вгорі не вказано навчальний заклад (ЛПБА), а тільки «Синодальне управління у справах для духовної освіти». Крім того, в самому управлінні, як нас повідомили, не зареєстрований подібний диплом кандидата богословських наук. На дипломі напис навчального закладу: «Львівська православна Богословська академія», а на печатці «Львівська Духовна Академія». Це стара назва, в 2009 році така печатка вже не використовувалася. Всі написи на «дипломі», включаючи підпис, нанесені поверх друку. Це означатиме, що печатка була спочатку поставлена на чистий аркуш. Це суперечить юридичним нормам оформлення документів і ніколи не використовується в ЛПБА. Ректор ЛПБА - митрофорний протоієрей. Тут вказано - протоієрей. Самий підпис явно підроблений. На дипломах ректор підписується обов'язково чорнильною ручкою. Це загальна вимога до оформлення таких документів, як і секретар.
Немає чіткого написання (або надпечатки) прізвища ректора і секретаря. Таке не допускається на дипломах і офіційних документах.
Колір обкладинки не відповідає кольором обкладинки дипломів кандидатів богословських наук УПЦ КП. Серія та номер на дипломах завжди наносяться нумератором і присутні на двох сторінках будь-якого диплома, а в надісланій копії - тільки на одній і надрукований на звичайному принтері", - йшлося в матеріалах експертизи.
Володимира Шлапака також звинувачують у тому, що насправді він не отримав ступінь кандидата богослов'я. Зокрема, о.Володимир в 1997-2001 рр. навчався в Київській духовній семінарії, а в 2001-2006 рр. в Чернівецькому національному університеті за фахом "Релігієзнавство та філософія", 2008 року він зі скандалом залишив юрисдикцію УПЦ КП, перейшовши в УАПЦ, а через рік заявив про нібито успішний захист кандидатської дисертації у Львівській православній богословській академії УПЦ КП. Іншими словами, не пройшовши навчання в духовній академії, що є обов'язковою умовою захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата богослов'я, архієпископ Володимир (Шлапак) стверджує, що захистив дисертацію у вищому богословському навчальному закладі Київського Патріархату, до якого він на момент передбачуваної захисту вже не належав. Дивна ситуація, чи не правда?
Більш того, о.Володимиру, як подейкують в УАПЦ, притаманна жага до різноманітних "постільних" експериментів й нетрадиційна, так би мовити, сексуальна орієнтація. Так, о.Володимира на деяких інтернет-ресурсах звинувачували у тому, що він намагається активно залучити до своєї єпархії громадян Білорусі, молодих людей віком до 20 років із прогресивними, як нині модно говорити, поглядами. Переповідають історію, як незабаром після хіротонії Володимир (Шлапак) здійснив постриг 18-річного юнака Василя Г., а потім - його дияконську та ієрейську висвяту. Вже наприкінці літа 2011 року фотографія даного «ієромонаха» з'явилася на досить специфічному сайті, де він шукав "чоловіка-спонсора". Одночасно, молодий "ієромонах" вирішив спробувати себе і в ролі кіноактора... Проте, вже в лютому - березні 2012 р. єпископ Володимир знову вчинив постриг і висвячення 18-річного юнака - Олексія П., а вже до літа нагородив його "наперсним хрестом". Однак, і цей юнак протримався в Житомирської єпархії тільки кілька місяців і втік до Спасо-Преображенського в Угорницький монастир Івано-Франківської єпархії УАПЦ. Уже перебуваючи в даному монастирі, ієромонах Олексій і розповів такі цікаві подробиці про спроби владики Володимира (Шлапака) залучати до своєї єпархії молодиків на сексуальному грунті.
Так, за словами ієромонаха Олексія, він пропонував молодим людям чернечий постриг і швидке рукоположення. На деяких вже готувалися документи в державні органи, що дозволяють громадянам Білорусі офіційно жити і працювати на території України. Серед тих, кого він упізнав, був і Серафим Жавнеровіч, ксерокопію паспорта якого була прикладена до підготовлених документів.
Нажаль, це далеко не найяскравіші сторінки з біографії деяких церковних ієрархів із якими, власне, доводиться вести перемовини про об'єднання церков, проте, чи є надія на результат? Сподіваємося, це не риторичне питання і в Україні буде власна помісна православна церква, визнана Вселенським патріархом Варфоломієм, адже, чи можна сподіватися на цілісність країни, яку роздирають на шматки навіть духовенство, розділене у підпорядкуванні між Києвом, Москвою й іншими регіональними православними анклавами? 

Ігор Звездний, для "ЕПОНІМ"
Share on Google Plus

0 коммент.:

Отправить комментарий